Англiйська версiя

В цілому по Україні за 1992—1999 рр. роздержавлення майна підприємств відбувалось неконкурентними способами — шляхом викупу товариством покупців та викупу майна, зданого в оренду з викупом (разом 62.4%). Продаж акцій відкритих акціонерних товариств (ВАТ) стано-вив найменшу частку — лише 15.2%, а за кон-курсом і на аукціонах продано 22.4 % майна. Ця тенденція простежується на протязі останніх п’яти років приватизації (табл.3).

У загальній кількості приватизованих за ві-сім років об’єктів переважають підприємства групи А (об’єкти малої приватизації). Їхня пи-тома вага дорівнює 80.4%, середніх і великих підприємств (групи Б, В, Г) — 16.7, незавер-шеного будівництва (група Д) — 2.5 та об’єк-тів соціальної сфери — лише 0.4% (група Ж). Лідерами у приватизації серед регіонів висту-пили такі області: Донецька — 7416 об’єктів (11.1% загальної кількості приватизованих в Україні об’єктів), Львівська — 6439 (9.7%), Дніпропетровська — 4980 (7.5%), Харківська — 3381 (5.1%), Одеська — 3198 (4.8%), Лу-ганська — 2882 (4.3%) та м.Київ — 4938 об’єктів (7.4%). На ці регіони припадає близь-ко половини (49.9%) з 66707 об’єктів, що змі-нили форму власності. Аутсайдерами, як і в попередні роки, залишаються м. Севастополь, Чернівецька та Херсонська області (табл.2).

Неконкурентним способом приватизовано близько 2/3 всіх об’єктів. В той же час у Львів-ській та Харківській областях цим способом приватизовано відповідно 82.8 та 70.5%, а в Києві й Севастополі — 76.8 та 71.5% загальної кількості об’єктів. І лише у Житомирській, Кіровоградській, Тернопільській областях та Автономній республіці Крим домінуючими були конкурентні способи приватизації (аукціони, конкурси, продаж акцій ВАТ).

Після восьми років приватизації колективної форми власності набули 53512 об’єктів (80.2% загальної кількості приватизованих), у приватну власність перейшли 13198 об’єктів (19.8%), влас-ність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав — 6 об’єктів. Найбільша кіль-кість об’єктів приватної власності у Львівській області — 1423 об’єкти (10.8% загальної кіль-кості об’єктів приватної власності). Далі йдуть Донецька — 1377 об’єктів (10.4%) та Автономна Республіка Крим — 1124 (8.5%).

Протягом восьми років процес роздержав-лення найактивніше проходив у торгівлі та громадському харчуванні — 29917 об’єктів (44.8% загальної кількості приватизованих підприємств усіх галузей), побутовому обслу-говуванні — 11859 (17.8%), промисловості — 6974 (10.5%), будівництві — 3293 (4.9%), житлово-кому-нальному господарстві — 3072 об’єкта (4.6%). Близько 2/3 приватизованих з 1992 р. об’єктів (62.6%) становлять підприєм-ства таких галузей, як торгівля, громадське харчування та побутове обслуговування насе-лення. Об’єкти цих галузей приватизувались здебільшого неконкурентними способами: ви-куп товариством покупців, викуп державного майна, зданого в оренду з викупом. Серед об’єктів торгівлі й громадського харчування цими способами приватизовано 72.8% загаль-ної кількості приватизованих об’єктів вказа-них галузей, а в побутовому обслуговуванні —74.4% приватизованих об’єктів галузі. Найпоширені-шим способом приватизації вели-ких і середніх підприємств промисло-вості (60.8% загальної кількості підприємств галузі), транспорту (74.4% об’єктів цієї галузі) став продаж акцій ВАТ. Вельми значною була частка цього способу у приватизації об’єктів будівництва (44.6%) та сільського господарства (43.1%). В решті галузей продаж акцій ВАТ застосовувався рідко (табл.3).

Рис.1. Динаміка процесу реформування власності підприємств, установ, організацій, окремих об’єктів

Галузь	Загальна кількість підприємств	В тому числі приватизовано (повністю чи частково)
		кількість (одиниць)	питома вага, %
Електроенергетика	37	6	16.2
Паливна	29	8	27.6
Чорна металургія	106	72	67.9
Хімічна та нафтохімічна	148	101	68.2
Машинобудування та металургія	1117	750	67.1
Деревообробна та целюлозно-паперова	218	186	85.3
Будівельних матеріа-лів	464	355	76.5
Легка	317	265	83.6
Харчова	102	83	81.4
Транспорт	898	596	66.4
Будівництво	907	736	81.1

Найвищий рівень приватизації досягнуто в легкій, харчовій та деревообробній промисловості (вище 80%), найменший — в електроенергетиці та паливній промисловості (менше 30%) (табл.1).

Ці дані свідчать про значний потенціал прива-тизації промислових підприємств.

В ході приватизації поступово змінювались її пріоритети: від переважно безоплатної масової сертифікатної до грошової індивідуальної, причому переважав підхід до приватизації як до способу покриття бюджетного дефіциту. Для цього передбачались такі відрахування від продажу майна: 1992—1994 рр. — 50%, 1995—1998 рр. — 80%, 1999 р. — 90%.

В цілому за 1992—1999 рр. до Державного бюджету було перераховано 1351.86 млн. грн., в тому числі: за 1992—1994 рр. — 24.12 млн.грн. (або 1.8%), за 1995—1998 рр. — 632 млн. грн. (46.8%). В 1999 р. — першому році переважно грошової приватизації — від продажу майна одержано більше коштів, ніж за сім попередніх років. В 2000 р. передбачається одержати 2.5 млрд. грн., що майже в 2 рази більше, ніж за всі 8 років.

Досягнуті за ці роки кількісні показники є результатом політики законодавчої і виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у справі приватизації згідно з метою, яка ставилась на різних етапах реформування власності в Україні.

В процесі реформування власності в Україні за приватизаційним законодавством можна виділити три основні етапи: початковий етап легітимної приватизації (1992—1994 рр.), етап масової прива-тизації (1995—1998 рр.), етап грошової, переважно індивідуальної приватизації, який реально розпо-чався з 1999 р.

Проте Україна не змогла забезпечити необхідні темпи реальних економічних реформ. Першу Дер-жавну програму приватизації не було реалізовано. Вона не мала сили закону, її було введено постановою Верховної Ради Постанова Верховної Ради України “Про Державну про-граму приватизації майна державних підприємств” від 7.07.1992 р. №2545-ХІІ.. Відразу ж було заблоковано малу приватизацію. Парламент наклав мораторій на приватизацію невеликих державних підприємств аж до введення національної грошової одиниці. Тож протягом 1992 р. було прива-тизо-вано лише 22 підприємства (або 1% загальної кількості підприємств, належних до привати-зації). В основному це були орендні підприєм-ства і перейшли вони у власність трудових колективів на підставі укладених раніше дого-ворів оренди з викупом.

З 1993 р. процес приватизації пішов у нетради-ційному напрямку В 1993 р. продовжувала діяти Державна програма прива-тизації — 1992.. На відміну від інших країн, торгівля, побутове обслуговування і громадське харчування не стали сферою першочергової прива-тизації. Її об’єктами стали промислові гіганти, підприємства-монополісти, які належали до галу-зей, роздержавлення яких планувалося пізніше, коли сформується необхідні ринкове середовище й інфраструктура. Приватизація великих і середніх підприємств планувалась із залученням приватиза-ційних майнових сертифікатів. Їх впровадження надавало змогу змінити форми власності у соці-ально адаптованих формах. Крім того, за умови відсутності значних традиційних фінансових дже-рел створювався механізм швидкого перерозподілу поточних інвестицій шляхом утворення ринку цінних паперів. Це могло значно прискорювати процес трансформації державної форми власності в різні форми недержавної.

В той же час найбільших деформацій зазнав саме механізм масової приватизації, заснованої на застосуванні майнових приватизаційних серти-фі-катів. Їх було замінено на депозитні рахунки, що не сприяло розвитку ринку нерухомості та цінних паперів. Процес приватизації на першому етапі проходив значною мірою за ініціативою і за умовами, що висували трудові колективи. До процесу приватизації активно не залучались вітчиз-няні та іноземні інвестори. Головними суб’єктами господа-рювання в недержавному секторі, як і раніше, залишилися трудові колективи зі своїм менталітетом. Процес зміни форми власності в ті часи не мав еко-но-мічного ефекту і викликав негативні наслідки.

В реальній практиці відійшло на другий план головне завдання зміни влас-ності — формування ефективної економіки. Цілі стабілізації державного бюджету були пріоритетними цілі, закладені Дер-жавною програмою приватизації, за призначеної для структурної перебудови економіки, стабілізації еко-номічного становища. Всупереч законодавству про привати-зацію, про заборону використання коштів на покриття бюджетного дефіциту, Верховна Рада прийняла Закон про бюджет України на 1993 р., відповідно до якого 50% надходжень від приватизації мали бути спрямовані у доходи бюджету. Такий порядок докорінно відрізнявся від приватизації у більшості країн із перехідною економікою, де вона не тільки не поповнювала бюджетні надходження, а навпаки — мала державну підтримку.

Основними пріоритетами приватизації того року були: широкомасштабне проведення приватизації малих об’єктів і незавершеного будівництва; роз-гор-тан-ня приватизації середніх і великих під-приємств; забезпечення участі грома-дян України у приватизації через використання ними приватиза-ційних депозит-них рахунків; розвиток ринкової інфраструктури; розробка законів щодо післяпри-ватизаційної підтримки приватизованих підпри-ємств; створення умов для участі іноземних інвес-торів у приватизації.

Особливість приватизації в 1994 р. полягала в тому, що вона мала набути масового характеру. Протягом року планувалось приватизувати 20 тис. об’єктів групи А, 8 тис. об’єктів груп Б, В, Г, Е та 1200 об’єктів групи Д.

Для продажу акцій акціонерних товариств, заснованих у процесі приватизації та корпорати-зації, започатковувалась технологія “двох хвиль” на зразок чеської моделі. За цією технологією необхідно було забезпечити безперервний потік приватизованих підприємств. Доки одні підпри-ємства знаходились в стадії приватизації, інші повинні були акціонуватись.

Для прискорення процесу на І етапі викорис-то-вувались лише приватизаційні сертифікати. Про-даж акцій за гроші, як триваліший процес, відкладався на наступний етап. Цю модель не вдалося реалізувати через недосконалість законо-давства і опір з боку міністерств та відомств. В 1994 р. планувалось корпоратизувати 2030 підпри-ємств, на практиці ж міністерства (відомства) за-твердили статути лише 1003 акціонерних товариств.

Із майна 8 тис. підприємств, що мали бути приватизовані в 1994 р. шляхом продажу акцій ВАТ, лише 986 (12% загальної кількості) змінили форму власності. Крім того приватизаційні майнові сертифікати, які існували у безготівковій формі на депозитних рахунках, не користувались великою популярністю у населення. Тому за три роки приватизації, починаючи з 1992 р. і до кінця 1994 р., лише 8.3 млн. громадян України (16%) використали депозитний приватизаційний раху-нок. Як наслідок — більше 77% усіх об’єктів цього року було приватизовано шляхом викупу товариствами покупців, створених із працівників, або через оренду з викупом.

У цілому завдання з приватизації об’єктів в 1994 р. виконано лише на 28.4%, в тому числі на 30.9% по об’єктах групи А та на 22.6% — по групах Б, В, Г і Е. Особливу роль в гальмуванні процесу зміни форми власності відігравав мораторій Верховної Ради на приватизацію, пов’язаний із складанням переліку підприємств, які не підлягали привати-зації Постанова Верховної Ради України “Про вдосконалення механізму приватизації і посилення контролю за її прове-денням” №149/94 від 29.07.1994 р.. Ця процедура набула затяжного характеру і продовжувалась 8 місяців: до 3 березня 1995 р., коли списки підприємств були затверджені.

У заборонний список потрапили 6102 підпри-ємства. До 80% їх складали під-приємства, які або не розпочали приватизації, або з самого початку їй не підля-га-ли. До переліку потрапили об’єкти багатьох інвестиційно при-ваб-ливих галузей (суднобудівна, морський транспорт, нафтопере-робка, палив-но-енергетичний комплекс тощо). Не залишились поза увагою парламентарів і під-приємства в стадії приватизації: на низці підпри-ємств вона була при-пинена, що позбавило державу мож-ливості контролювати цей процес, і він продовжувався у кримі-нальний, тіньовий спосіб, не залишивши значній частині населення можли-вості використати своє право на отримання частки державної власності.

Заборона проведення приватизації негативним чином позначилась і на кількісних та якісних показниках другого етапу масової приватизації, особливо на початковій стадії.

Цей етап приватизації мав дійсно масовий характер. Темпи приватизації вдалося прискорити в порівнянні з попереднім етапом (1992—1994 рр.) в середньому в 4.2 раза. За 1995—1998 рр. привати-зовано майже 50 тис. об’єктів, в тому числі понад 11000 середніх і великих підприємств. Викорис-тання приватизаційних паперів сприяло підвищен-ню купівельної спроможності вітчизняних інвес-то-рів. Робота з приватизаційними паперами надавала можливість для діяльності інвестиційних установ — інвестиційних фондів та компаній, довірчих товариств 01.01.99 р. їх було 444..

Недоліки моделі масової приватизації, у якій переважаючими платіжними засобами виступали приватизаційні папери, полягали в тому, що власність роз-порошувалася серед значної кількості дрібних інвесторів, а дифузна влас-ність не сприяла формуванню ефективного власника. В результаті переважна кіль-кість приватизованих підприємств не отримувала інвестицій. Але ця мо-дел-ь переслідувала мету досягти насамперед соціальної спра-вед-ли-вості при розподілі державної власності. В результаті громадянами отримано понад 91% загальної емісії приватизаційних майнових сертифікатів (близько 46 млн. шт.) та 30% компенсаційних сертифікатів на суму близько 1 млрд. грн. Завдяки паперовій приватизації ство-рено первинний ринок цінних паперів і закладені підвалини для функціонування депозитарної діяльності та цивілізованого вторинного ринку цінних паперів.

Укази регламентували обіг приватизаційних сертифікатів, розширювали сферу діяльності та коло фінансових посередників у приватизації, спрощували механізм її проведення. Крім того, після тривалого мораторію на здійснення привати-зацію, накопичилась велика кількість об’єктів, які пройшли підготовчий етап приватизації.

Якщо порівняти 1995 р. з попередніми роками, то його можна назвати роком найкращих успіхів у розвитку приватизації. За 1995 р. в процес приватизації включено в 1.5 раза більше об’єктів, ніж у 1993—1994 рр., та в 2 рази більше, ніж у 1994 р. У 1995 р. найвищими були темпи приватизації невеликих підприємств. Приватизовано 13093 об’єкти групи А, що у 2 рази більше, ніж у 1994 р. і становить майже 60% загальної кількості привати-зованих за 3.5 роки невеликих об’єктів. Разом з тим, завдання з приватизації невеликих об’єктів (їх кількість повинна була становити 22450) не вдалося виконати через прийняття багатьма міністерствами, відомствами та місцевими Радами рішень про заборону приватизації приміщень, в яких розташовані об’єкти малої приватизації. Такий порядок, без сумніву, сприяв падінню темпів приватизації і розмірів надходжень в бюджет коштів від продажу об’єктів. Виключен-ня примі-щень зі складу цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, значно знижував інвестиційну привабливість об’єктів, а значить і конкурсну (аукціонну) ціну. В резуль-таті майно майже кожного другого об’єкта малої приватизації продавалося по занижених відносно ринкових цінах.

Як і раніше, в 1995 р. більшість об’єктів малої приватизації (10082 з 13093, тобто 77%), отри-мані трудовими або орендними колективами через викуп державного майна. Відносно неви-сока вартість майна магазинів, об’єктів побуту і громадського харчування (не враховуючи варто-сті приміщень, де вони розташовані), дала змогу трудовим колективам приватизувати їх пере-важно за майнові сертифікати. Внаслідок цього в 1995 р. місцеві бюджети поповнилися лише на 6% встановленого на рік завдання.

У 1995 р. передбачалось приватизувати 8000 великих і середніх об’єктів (групи Б, В, Г, Е), фактично приватизовано 3121 (39%), із них 2354 — об’єкти загальнодержавної власності, 767 — кому-нальної. Середньомісячний темп приватизації в 1995 р. становив 260 об’єктів (в 1994 — 152), хоч для того, щоб досягти запланованого рівня, треба було прискорити темпи більш як у 2.5 раза. В 1995 р. приватизовано в 1.7 раза об’єктів більше, ніж у 1994 р. Щоквартальні темпи приросту кількості приватизованих об’єктів свідчили про позитивні зрушення в цьому процесі на відміну від постій-ного спаду в минулі роки.

Найпоширенішим способом приватизації вели-ких та середніх підприємств в 1995 р. був продаж акцій ВАТ — 2581 об’єкт (82.7% загальної кіль-кості). Товариствами покупців викуплено 428 об’єктів (13.7%), взято в оренду з викупом 81 об’єкт (2.6%). Зростанню темпів приватизації великих та середніх підприємств сприяли значні успіхи у формуванні інфраструктури привати-зації. В усіх областях України відкрито 27 центрів для проведення сертифікатних аукціонів, наприкінці 1995 р. активно функціонувало близь-ко 200 інвестиційних кампаній і фондів.

Разом з тим, процес приватизації середніх та великих підприємств здійснювався поверхнево, не поглиблювався. Протягом 1995 р. в процесі прива-тизації знаходилось (з урахуванням тих, що не закінчили його в минулі роки) 4436 об’єктів. Але лише на 30% з них продано більше 70% акцій. На кожному третьому приватизованому підприємстві держава була активним акціонером, тобто володіла контрольним пакетом акцій, що зобов’язувало її нести відповідальність за результати господарю-вання. В зв’язку з цим реально не можна було визначити, які підприємства працюють краще — приватизовані чи державні, адже вплив держави на частково приватизовані підприємства залишався ще значним.

Стан соціального середовища, в якому відбу-вався перерозподіл власності, об’єктивно не ство-рював серйозної конкуренції з боку основної маси населення: рівень доходів населення на тому етапі був такий, що воно не могло виступити більш-менш солідним інвестором. Тому наслідком серти-фікатної приватизації було, з одного боку, розпо-рошення державної власності і перехід її до людей, які об’єктивно не можуть впливати на процеси управління підприємством, а з другого, — не розуміючи суті приватизації, її кінцевої мети, люди воліли краще продати (часто за низьку ціну) майнові сертифікати, а значна кількість населення взагалі не бачила сенсу брати участь у прива-тизації. На кінець 1995 р. з 52 млн. громадян України понад 28 млн. (54.8%) отримали майнові приватизаційні сертифікати. З них менше 15 млн. (29% всього населення) стали власниками акцій, паїв та часток майна; 3.6 млн. вклали сертифікати в довірчі товариства; 2.4 млн. — в інвестиційні фонди і компанії. Лише 4.5 млн. сертифікатів (9% загальної кількості) погашено через систему сертифікатних аукціонів.

Проблема якісного проведення і прискорення темпів приватизації загострилася як ніколи раніше. Справа в тому, що на момент прийняття законів про приватизацію (1992 р.) за приватизаційні сертифікати, що пропонувались населенню, можна було приватизувати 70% державного майна. Але частка майна, яка припадала на сертифікати, постійно скорочувалась через те, що темпи вико-ристання населенням сертифікатів значно відста-вали від темпів приватизації в цілому. На цей процес вплинули рішення Верховної Ради про вилучення з приватизації понад 6000 об’єктів. Крім того, ситуацію ускладнювало рішення про включення в процес приватизації майна державних підприємств нових приватизаційних паперів — компенсаційних сертифікатів Ощадбанку, Держ-страху та житлових чеків. В результаті був порушений баланс між вартістю державного майна, що підлягало приватизації (3042 трлн. крб.) і сумарною вартістю всіх приватизаційних паперів (2998 трлн. крб.). Якщо ж врахувати, що до 40% цього майна мало приватизуватися за гроші, то реально поставала проблема знецінення приватиза-ційних паперів. У приватизаційний обіг потрібно було додатково включити державне майно.

1996 р. розцінювався як вирішальний для процесу приватизації. Масова приватизація повинна була завершитись до кінця року, мала — до середини (крім об’єктів АПК). У подальшому ФДМ мав перейти до індивідуальної приватизації об’єктів. Для прискорення масової приватизації скорочувався термін видачі й використання прива-тизаційних майнових сертифікатів — відповідно до 01.01.97 р. та 01.07.97 р.

Приватизації в першу чергу підлягали об’єкти:

• малої приватизації (група А), незавершеного виробництва (група Д), частки (паї, акції), що належали державі в майні підприємств зі змішаною формою власності (група Е);

• державне майно, передане в оренду;

• об’єкти, які могли бути виділені зі складу мо-нопольних утворень;

• підприємства, у яких знос основних фондів перевищував 70%;

• збиткові підприємства, якщо їх збитковість не обумовлена використанням фіксованих та регу-люючих тарифів.

Приватизацію невеликих об’єктів треба було завершити в основному до середини літа 1996 р. Саме такі завдання ставились і в минулому році, але численні суб’єктивні й об’єктивні причини стали на заваді їх виконанню.

В нову програму приватизації внесені істотні зміни, які дозволили значною мірою усунути недоліки законодавства, яке діяло торік. По-перше (і головне), майно об’єктів групи А мало прода-ватись разом з приміщенням, в якому воно зна-ходиться, і становило єдиний об’єкт приватизації. Власник об’єкта малої приватизації мав пріори-тетне право приватизувати приміщення, в якому розміщений цей об’єкт, якщо він раніше не скористався цим правом. По-друге, спрощувалась процедура проведення продажу об’єктів прива-тизації на аукціоні та за конкурсом: вони могли проводитись за наявністю лише двох покупців (замість трьох, як було раніше). Щоб стимулювати місцеві органи влади до приватизації об’єктів групи А, програма приватизації встановлювала норматив відрахування в місцеві бюджети в розмірі 80% загального розміру коштів, отриманих від приватизації цих об’єктів.

Досить багато змін передбачалось у сфері великої масової приватизації. Було розширено можливості використання різних платіжних засобів за об’єкти приватизації. Фізичні і юридичні особи могли використовувати і майнові, і компенсаційні сертифікати Номінальна вартість компенсаційного сертифіката стано-вила, як правило, 1 млн.крб. Ринкова ціна його у 1996 р. не перевищувала 250 тис.крб. Видавався громадянам України, але не був іменним, вільно обертався, не мав обмежень щодо його купівлі та продажу. Це розширювало можливості участі у приватизації інвесторів, у тому числі іноземних.. Програмою приватизації передбача-лося закінчити видачу майнових сертифікатів 30.06.96 р. За три роки розвитку приватизації (на 01.01.95 р.) сертифікати отримали 8120 тис. чоловік. Через рік, в січні 1996 р., власниками сертифікатів стали 29449 тис. чоловік, тобто за рік більше 20 млн. громадян отримали сертифікати. Ще 20 млн. громадян мали отримати майнові сертифікати за півроку.

В 1996 р. належало приватизувати 4085 нових (середніх і великих) об’єктів та закінчити продаж акцій підприємств, приватизація яких розпочалась в минулі роки. Керівники підприємств (за умови швидкого проведення процедури пільгової підпис-ки на акції) отримували акції на суму не 5, як раніше, а 10% статутного фонду.

Значні зміни відбувалися в приватизації об’єктів незавершеного будівництва, насамперед за рахунок лібералізації законодавства про їх приватизацію.

В 1996 р. приватизовано майже 20 тис. (19953) об’єктів, їх кількість зросла в 5.6 раза порівняно з початком приватизації в 1992—1993 рр. Процес зміни форми власності серед підприємств комунальної власності (як правило, це невеликі підприємства) був динамічнішим. Їх кількість за цей час зросла в 7.8 раза, а підприємств загальнодержавної власності (переважно середні та великі підприємства) — лише в 2.8 раза. За 1995—1996 рр. вдалося приватизувати 3/4, а в 1996 — 41.4% всіх об’єктів, приватизованих протягом майже п’яти років. Це є свідченням високих темпів приватизації, прийнятих в 1996 р., насамперед завдяки прискореній приватизації невеликих об’єктів.

Виконання програмних завдань приватизації невеликих об’єктів в 1996 р. становило 135%, великих — близько 90%, що значно вище показ-ників 1995 р. Значну роль в досягненні зазначених вище показників за весь час приватизації відіграла політика, яка проводилась протягом 1996 р. і була спрямована на завершення етапу масової прива-тизації невеликих об’єктів. Вона в основному завершилась, створена критична маса для розвитку конкурентного середовища для цих об’єктів.

В цілому роздержавлення майна в 1996 р. продовжувалось переважно неконкурентним способом (58% загальної кількості приватизова-них підприємств). Разом з цим протягом 1996 р. стали більше застосовуватись комерційні кон-курси і відкриті торги, в результаті яких форму-валась реальна ринкова ціна. В цілому по Україні питома вага об’єктів, роздер-жавлених цими способами, у 1996 р. становила майже 25% проти 17% у 1995.

За результатами приватизації, до державного і місцевих бюджетів надійшло 245.5 млн. грн., що більше ніж в 2 рази від запланованих сум. Про-ведена значна робота по завершенню сертифікатної приватизації, яка охоплювала насамперед великі і середні підприємства. Приватизаційні майнові сертифікати на початок 1997 р. отримали 43.4 млн. громадян, або 85% населення України. Через мережу центрів сертифікатних аукціонів вклали свої сертифікати 16 млн. громадян. В середньому протягом 1996 р. щомісячно виставлялись на продаж акції 350 ВАТ, в 1995 р. — лише 160. Значну роль в процесах масової сертифікатної приватизації відігравали фінансові посередники (довірчі товариства, інвестиційні фонди і компанії, банки і торгівці цінними паперами). Ними акумульовано близько 20 млн. приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС), тобто близько 47% від отриманих громадянами цінних паперів. У той же час в об’єкти приватизації вони вклали понад 14 млн. ПМС — 73% від акумульованих.

Великі та середні підприємства, акції яких продавались на сертифікатних аукціонах, оцінюва-лись за методикою (четвертою), згідно з якою стартова ціна продажу визначалась на основі даних бухгалтерського балансу кожного з акціонерних товариств, а ринкова ціна встановлювалась в ході торгів на сертифікатних аукціонах.

Характерною ознакою 1996 р. стало збільшення масштабів грошової приватизації, яка проводилась на ринкових засадах через мережу фондової біржі. Продаж акцій на фондових біржах диктувався необхідністю визначення ринкової ціни об’єкта приватизації. В повній мірі цього досягти не вдалося: обсяги продажів були низькими, акції пропонувалися великими пакетами та лотами, тому дрібні інвестори були майже виключені з біржових торгів; бракувало на торгах інвестиційно привабливих об’єктів.

Проведення масової приватизації з допо-могою сертифікатів — це тільки один із кроків у реформуванні економіки. Для її реструктури-зації необхідні реальні інвестиції. В цьому процесі велика надія покладалась на інвесторів, в тому числі іноземних, для яких треба було створити якомога сприятливіші умови інвесту-вання. Тому передбачалось, що умови привати-зації підприємств-монополістів, підприємств військово-промислового комплексу (ВПК), під-приємств-гігантів, проектних, науково-дослід-них та інших організацій визначає Кабінет міністрів для кожного об’єкта індивідуально. Найбільші підприємства повинні були прива-тизуватись за індивідуальними бізнес-планами. На сертифікатні аукціони виставлялися обме-жені за розміром пакети акцій (5—15% ста-тутного фонду). Великі пакети призначались для стратегічних (вітчизняних і зарубіжних) інвес-торів за умови виконання ними інвестиційних зобов’язань.

Концепція приватизації в Україні мала на меті досягнення багатьох результатів: отримати якомога більше грошей від приватизації, зробити всіх громадян власниками, забезпечити перевагу трудовому колективу і при цьому виховати справжнього власника. Окремі положення нової програми деякою мірою сприяли коригуванню приватизаційних пріоритетів, балансуючи між суцільною приватизацією і формуванням ефек-тивного власника.

Разом з тим затримка з розробкою нової законодавчої і нормативної бази приватизації завадила виконанню поставлених завдань, зокрема Програми приватизації, яка була затверджена Верховною Радою з піврічною затримкою (лише на початку червня 1997 р.). Державним бюджетом на 1997 р. передбачалися значні надходження коштів від приватизації (в розмірі 500 млн. грн.). Для виконання цих завдань Фонд державного майна України (ФДМ) був змушений приступити до формування нової правової бази приватизації, щоб ввести в дію механізми грошової приватизації. Разом з тим положення про конкурсний продаж акцій було розроблено лише в серпні 1997 р. Тож лише восени цього року на конкурси і фондову біржу почали поступати для приватизації найбільш привабливі об’єкти, в тому числі енергетичного комплексу. Після цих заходів значно зросли темпи приватизації. Проте до кінця 1997 р. від прива-тизації отримано лише 207 млн. грн., з яких лише 65 млн. грн. надійшли у державний бюджет, що на 435 млн. грн. менше від запланованого рівня.

На тлі підсумків 5-річної приватизації процес зміни форми власності в 1997 р. виглядав більш, ніж скромно. В 1997 р. було приватизовано в 2.3 раза менше об’єктів, ніж в 1996 р. При цьому зниження темпів приватизації відбувалося прак-тично по всіх об’єктах малої (група А) та великої (групи Б, В, Г) приватизації. Виключення стано-вили об’єкти незавершеного будівництва (група Д), приватизація яких продовжувалась досить висо-кими темпами. В 1997 р. приватизовано стільки ж об’єктів цієї групи, скільки за 4 попередні роки. Прискоренню приватизації об’єктів групи Д сприяло прийняття нової нормативної бази, згідно з якою значно спрощувалась процедура зміни форми власності на ці об’єкти. Приватизація 54.9% усіх об’єктів в 1997 р. відбувалась на безконкурентній основі (викуп, оренда з викупом), а 45.1% — шляхом аукціонів, конкурсів, продажу акцій, тобто на конкурентній основі. Це трохи вище за показники попереднього року (42%).

Однією з основних причин гальмування процесу приватизації об’єктів групи А в 1997 р. є зави-щення стартових аукціонних цін об’єктів, в ре-зультаті чого зменшувався попит на них з боку потенційних інвесторів. На темпах приватизації великих та середніх підприємств значною мірою позначилась суперечливість у визначенні пріори-тетів приватизації: з одного боку, залучення знач-них коштів від приватизації до бюджету, з другого — швидке досягнення значної глибини привати-зації об’єктів за рахунок продажу акцій на серти-фікатних аукціонах. Крім того, запроваджувався індивідуальний підхід до приватизації підприємств, що мали стратегічне значення для економіки України, але підготовка проектів, що роблять привабливими ці підприємства для інвесторів, займала декілька місяців.

Негативним чином позначилась на привати-заційних процесах неузгодженість дій між органом приватизації і галузевими міністерствами у питан-нях реструктуризації і приватизації підприємств, насамперед надвеликих.

Одним із основних завдань, яке потрібно було вирішити, було поповнення державного бюджету. Відповідно до Державної програми приватизації на 1998 р., 80% коштів (1040 млн. грн.) повинні були надійти до державного бюджету, 5% — на розвиток підприємництва, 10% — на кредитування техніч-ного переоснащення, 5% — на виконання Прог-рами Закон України “Про Державну програму приватизації на 1998 р.” від 12.02.1998 р. №124/98-ВР.. Спрямованість програми приватизації на завершення сертифікатної приватизації і розши-рення її обсягів за грошові кошти, було реалі-зовано в таких основних рішеннях: видання Фондом держмайна ряду наказів щодо значного скорочення частки акцій підприємств, які призна-чались для продажу за приватизаційні папери; істотне зменшення кількості конкурсів за прива-тизаційні сертифікати; заборона проведення під-писки на компенсаційні сертифікати для керівни-ків підприємств (лише за грошові кошти). Більша кількість майна (майже 75%) найбільших підпри-ємств підлягала приватизації за грошові кошти, в тому числі із залученням іноземних інвестицій згідно з міждержавними договорами України.

Розширювалась сфера приватизації майна за рахунок приватизації об’єктів соціально-культур-ного призначення і об’єктів, виділених в процесі реструктуризації підприємств. Приватизаційне по-ле повинно було значно розширитись за рахунок залучення підприємств, у яких за державою закріплювався пакет акцій. Цьому сприяв новий порядок визначення підприємств, за якими необхід-но було встановлювати державний контроль, і звуження ринку такого контролю.

В 1998 р. в Україні приватизовано 5494 об’єкти (в 1.6 раза менше рівня 1997 р.). Серед них перева-жали підприємства групи А (мала приватизація) — 4254 об’єкта (77.4%), середні і великі підприємства групи Б, В, Г — 831 об’єкт (15.1%), незавершене будівництво (група Д) — 394 об’єкти (7.2%), підприємства соціальної сфери (група Ж) — лише 15 об’єктів (0.3%).

За цей час змінились тенденції, які склались в приватизації за способами. Підвищилося значен-ня конкурентних способів приватизації — їх частка досягла 50.3% (в 1997 р. лише 45.1%) за рахунок відносного зменшення кількості об’єк-тів, які були викуплені трудовими колективами, і зростання питомої ваги об’єктів, що виставля-лись на аукціон-ні торги. Із загальної кількості роздержавлених в 1998 р. об’єктів 24.1% стано-вили об’єкти як цілісні майнові комплекси, 69.1% — структурні підроз-діли, 6.8% — об’єкти неза-вершеного будівництва.

Протягом 1998 р. здійснювався продаж акцій 881 новоствореного ВАТ, а також акції акціонер-них товариств, зареєстрованих в минулі роки. В 1998 р. продано пакетів акцій на загальну суму 1385.2 млн. грн., при цьому 37.3% з них були оплачені грошима, а решта (62.7%) — приватиза-ційними паперами. Продаж пакетів акцій за гро-шові кошти здійснювався на конкурсах (отримано 37.6% загального обсягу грошових надходжень), фондових біржах — 36.6%, на спеціалізованих аукціонах — 4%. Із більш як 300 оголошених в 1998 р. конкурсів з продажу пакетів акцій ВАТ відбувся лише 51 з укладанням договорів купівлі-продажу. В той же час відношення ціни проданих акцій до номінальної вартості проданих пакетів акцій у 1998 р. становило: на конкурсах — найвищу величину — 224%, на фондовій біржі — 150, а на аукціонах — лише 5%. Перевагою конкур-сів є те, що в ході їх проведення вирішувались інвестиційні проблеми підприємств. Найбільшим попитом користувались пакети акцій енергоком-паній (54% від загального надходження коштів), підприємств машинобудування і металообробки, хімічної, нафтохімічної та харчової промисловості.

Разом з тим, завдання з приватизації в 1998 р. не вдалось виконати, чому завадили декілька фак-торів. У першому півріччі, відповідно до рішення КМУ, було призупинено продаж інвестиційно привабливих об’єктів — енергокомпаній та вели-ких стратегічно важливих підприємств. Значні пакети акцій було вилучено з процесу приватизації у зв’язку з формуванням Національного агентства України з управління державними корпоративними правами. В коло його інтересів не входило ініцію-вання процесу прискорення приватизації.

В процесі приватизації не використана можли-вість залучення інвесторів за рахунок зниження ціни продажу об’єктів приватизації, як це перед-бачалось Державною програмою приватизації на 1998 р. Інвесторам стало вигідніше вкладати капі-тали в державні облігації з високим дисконтом, ніж в ризикові цінні папери акціонерних товариств.

Основною перевагою грошової приватизації є те, що вона має інвестиційну спрямованість і для підприємств (як джерело поповнення обігових коштів), і для державного бюджету (як джерело погашення боргових зобов’язань, засіб реалізації соціальних програм). Використання конкурентних способів при грошовій приватизації сприяє прозо-рості процесу, зводить до мінімуму можливість порушень, заниження цін продажу об’єктів. Гро-шова приватизація сприяє концентрації власності і формуванню ефективного власника.

Основними завданнями з приватизації в 1999 р. були: створення умов для приватних власників, які мають довгострокові інтереси у приватизації під-приємств, в тому числі й для інвесторів на між-народних ринках, сприяння підвищенню ефектив-ності діяльності підприємств та створення конку-рентного середовища, сприяння залученню коштів до Державного бюджету України в розмірі 800 млн. грн. (в 1998 р. перераховано 422 млн. грн.).

На відміну від попередньої, Програма прива-тизації—1999 повернулась до встановлення зав-дань з малої приватизації (5500 об’єктів). Як прави-ло, ці об’єкти повинні створюватись в процесі реструктуризації великих і середніх підприємств за програмами, розробленими органами, уповноваже-ними управляти майном (міністерства, відомства). Також необхідно було продати 455 середніх і великих підприємств (нафтопереробка, машинобу-дування, транспорт, зв’язок). В цьому переліку відсутні підприємства енергетики, приватизацію яких призупинено в 1998 р. До продажу готувались також 402 об’єкти незавершеного будівництва і 333 об’єкти соціальної сфери.

Застосування за програмою переважно інди-відуальної приватизації об’єктів обумовило їх невелику кількість Враховуючи масові звернення громадян Верховна Рада в останній раз продовжила термін використання май-нових сертифікатів до 01.05.99 р. Для їх використання був проведений останній сертифікатний аукціон . Разом з тим, Програмою приватизації – 1999 із пільгової підписки всіх видів вже були вилучені приватизаційні папери.. Ставилася на меті реаліза-ція принципу мінімального дроблення пакета акцій та досягнення достатньої глибини прива-тизації, включаючи об’єкти, продаж яких розпо-чався в попередні роки. Глибини приватизації до 70% повинні були досягти 833 об’єкти, від 70% до 100% — 1000 об’єктів, 100% — 1631 об’єкт.

Відповідно до програми приватизації 1999 р., відбулися деякі зміни в розподілі коштів, що мали бути отримані від приватизації: 90% усіх над-ходжень (в 1998 р. — 80%) отримує держбюджет. По 5% спрямовуються на виконання програми при-ватизації і розвиток приватизованих підприємств.

В 1999 р., за даними ФДМ, змінили форму власності 5477 об’єктів, з них більше 2/3 були підпорядковані відповідним державним адміні-страціям та органам місцевого самоврядування, решту становили об’єкти державної форми власності. Приватизація об’єктів комунальної власності відбувалась переважно шляхом викупу товариством покупців (61.1%), в той час як для об’єктів державної форми власності найчастіше застосовувався продаж на аукціонах.

В 1999 р. порівняно з минулим роком майже вдвічі (1.8 раза) зменшилась кількість об’єктів, які продавали акції ВАТ. Це сталося внаслідок призупинення приватизації значної кількості під-приємств, у яких за державою тимчасово залиши-лись пакети акцій. В результаті роздержавленню у цьому році підлягали переважно невеликі за розміром об’єкти (групи А, групи Ж, частково групи Д). Їх частка становила близько 86%. Частка середніх та великих об’єктів (серед них майже 2/3 — це об’єкти незавершеного будівництва та під-приємства-банкрути) становила близько 14%. За 1999 р. порівняно з попереднім роком майже втричі зменшилась кількість роздержавлених цілісних майнових комплексів. В той же час у 1.2 раза збіль-ши-лась кількість структурних підрозділів, які змінили форму власності. В за-галь-ній кількості роздержавлених об’єктів питома вага структурних підрозділів в 1999 р. становила 82.4%, об’єктів у цілому — 9.2, інших — 8.4%.

Такий стан справ був наслідком цілеспрямо-ваної політики: приватизація виступала одним із чинників створення сприятливого інвестиційно-го клімату для залучення інвестицій. З цією метою ФДМ разом з органами, уповноваженими управля-ти державним майном, проводили пе-редприватиза-ційну реструктуризацію підпри-ємств. Реструкту-ризація перед-ба-чала комплекс заходів, спрямо-ваних на адаптацію підприємств до ринкових умов, підвищення ринкової варто-сті та ліквідності об’єктів.

Останніми роками Фондом держмайна прове-дено 925 трансакцій з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств стратегічним інвесторам, укладених під інвестиційні зобо-в’язання. В кожному з цих випадків інвестор не тільки сплачував вартість акцій, але й брав на себе зобов’язання щодо інвестицій. Протягом 1995—2003 рр. інвестиційні зобов’язання скла-ли загальну суму 2242.9 млн. грн. та 671.8 млн. USD. Кожний п’ятий договір стосується підпри-ємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. В ці підпри-ємства має бути інвестовано за цей період 1811.2 млн. грн. та 597.3 млн. USD.

Фактично на 01.01.2000 р. інвестиції надійшли у розмірі 641.3 млн. грн. та 368.2 млн. USD. Частка інвестицій у стратегічно важливі підприємства становила відповідно 58.6 та 82.9%.

Загальні підсумки грошової приватизації в 1999 р. характеризуються такими даними:

• до Державного бюджету надійшло майже 695 млн. грн., що в 1.9 раза більше, ніж в 1998 р.;

• на конкурсах за грошові кошти продано пакетів акцій на загальну суму 386.5 млн.грн., або в 6.7 разів більше, ніж торік;

• на фондових біржах та позабіржових торго-вельних системах здійснено продаж пакетів акцій на загальну суму 303.9 млн. грн., що в 1.8 раза вище цього показника в 1998 р.;

• на аукціонах був проданий кожний третій промисловий об’єкт (за 1998 р. — кожний четвертий).

В 1999 р. за галузевою ознакою пріоритет у приватизації залишався за підприємствами торгівлі та громадського харчування (42.1% від загальної кількості роздержавлених підприємств). Частка підприємств побутового обслуговування досягла 11.7% від загальної кількості підприємств, привати-зованих у цьому році. Таку ж частку становили і підприємства житлово-комунального господарства. Серед промислових підприємств приватизовано лише 220 одиниць (або 4.2% від загальної кількості роздержавлених), що в порівнянні з попереднім роком майже вдвічі (1.9) менше.

Підсумки продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств в 1999 р. (середні та великі підприємства) свідчать про те, що найбільшим попитом користувались підприємства металургій-ного комплексу (26% загального обсягу продажу), електроенергетики (25%) та хімічної і нафтохі-мічної промисловості (19%). Частка підприємств машинобудування і металообробки становила 8%, частка інших підприємств (деревообробна, будівельна, легка, паливна промисловість та інші) не перевищувала 3%.

Найбільша сума (356.6 млн. грн.) в 1999 р. надійшла від приватизації енергокомпаній. Із 31 компанії у п’яти за державою закріплені пакети обсягом 50% статутного фонду +1 акція і у однієї — обсягом 51%, а у решти компаній — обсягом 25%. За даними ФДМ, глибина приватизації становить від мінімального значення 14.23% у ДАЕК “Донбасенерго” до максимального значення 72.98% у ДАЕК “Сумиобленерго”. Лише у 7 компаній глибина приватизації перевищила 60% статутного фонду.

За даними Держкомстату за 1999 р., в про-мисловості на частку роздержавлених підприємств припадало 55.5% загального обсягу виробленої в України продукції. Роздержавлені підприємства переважали державні за обсягами виробництва майже у всіх галузях (крім електроенергетики та паливної промисловості) в 1.9 раза. Зазначимо, що в порівнянні з іншими галузями економіки саме в цих галузях частка приватизованих підприємств є чи не найменшою і становила на 01.01.2000 р. відповідно 16.2% та 27.6% загальної кількості підприємств в цих галузях.

Найбільша частка виробленої продукції прива-тизованих підприємств становила у чорній мета-лургії — 78.2%, легкій промисловості — 77.3, медичній — 75.9, деревообробній та целюлозно-паперовій — 74.2, харчовій — 73.3, машинобу-дуванні та металообробці, кольоровій металургії, будівельних матеріалів, хімічній і нафтохімічній, скляній і фарфоро-фаянсовій промисловості — 59—68%. Роздержавленими підприємствами цук-рової промисловості, залізничного машинобуду-вання, машинобудування для легкої і харчової промисловості, металургійного машинобудування, гумоазбестової промисловості, бавовняної промис-ловості, виробництва побутових приладів і машин, лакофарбової промисловості, виробництва техно-логічного устаткування для харчової і комбі-кормової промисловості, виробництва штучних шкір і плівкових матеріалів, пивоварної промис-ловості, виробництва медичних виробів із скла, фарфору і пластмас, тютюново-махоркової промис-ловості вироблено 91—99% від загального обсягу продукції, а шинної та шовкової — весь обсяг продукції.

В окремих регіонах України питома вага продукції роздержавлених підприємств більша, ніж в цілому по промисловості. Так, у Чернігівській області цими підприємствами вироблено майже 90% обсягу промислового виробництва, в Запо-різькій, Черкаській та Сумській — 73—78%, м.Києві, Херсонській, Волинській, Житомирській, Донецькій областях — 61—68%.

За 9 місяців 1999 р. загальний фінансовий результат діяльності приватизованих підприємств був позитивним і становив 1440.3 млн. грн. Це означає, що загальна сума доходів рентабельно працюючих приватизованих підприємств перева-жає збитковість нерентабельних підприємств, що змінили форму власності. Серед суб’єктів підпри-ємницької діяльності різних форм власності, що працюють в реальному секторі економіки, найвищі надходження податків до бюджету становили від підприємств недержавного сектора економіки. В першому півріччі 1999 р. ці надходження складали 74.1% (в 1998 р. — 62%) На час написання статті не були готові річні дані про результати фінансової діяльності приватизованих підприємств.. Крім того, акціо-нерними товариствами, створеними в процесі приватизації, у яких залишилась державна частка майна, за 1999 р. перераховано до Державного бюджету дивідендів на загальну суму 70 млн. грн.

В 1999 р. підприємства і організації, які змінили форму власності, активізували інвестиційну діяль-ність. Темпи зростання капітальних вкладень цих підприємств проти 1998 р. значно перевищили загальнодержавний рівень — 119.5% (в цілому в Україні — 102.9%). Роздержавленими підприєм-ствами в 1999 р. освоєно капітальних вкладень на суму 2577.5 млн.грн., що становить майже 20% їх загального обсягу по Україні (наприклад в 1996 р. ця частка становила менше 12%).

88.6% підприємств, що змінили форму влас-ності, 70.2% підприємств усіх форм власності та 79% державних підприємств спрямували більшість інвес-тицій у виробничу сферу. Особливо значною є частка інвестицій у будівництво підприємств, що змінили форму власності, у м’ясній, молочній та харчосма-ковій галузях промисловості — 74% і 73.1% загаль-ного обсягу вкладень у розвиток цих галузей. Висо-ким є цей показник також і в нафтодобувній (69.8%), поліграфічній (68.8%) про-мисловості, машинобу-дуванні (68.3%) та чорній металургії (64.8%).

Наведені дані свідчать про величезний потен-ціал недержавного сектора економіки. Роздержав-лені підприємства все активніше перебудовують виробництва. Загальною тенденцією є покращання результатів їх діяльності та фінансового стану. Це підтверджується численними поглибленими порів-няльними досліджен-нями діяльності державного і недержавного секторів економіки в розрізі окремих галузей та підприємств.

Особливістю нової програми є те, що закладені в ній основні принципи залишаються незмінними протягом трьох років. За цей термін до програми можуть вноситись лише окремі корективи щодо строків продажу окремих об’єктів, завдань з бюджетних надходжень від приватизації об’єктів тощо.

Основні принципи Програми приватизації базуються переважно на індивідуальному підході до підготовки підприємств, що підлягають прива-тизації. Насамперед це стосується вивчення попиту на об’єкт приватизації, визначення способу його продажу з урахуванням особливостей його вироб-ничо-технічного, економічного та фінансового стану. Реалізація цих вимог здійснюватиметься за стабільним законодавством, продаж цілісних майнових комплексів проходитиме на аукціонах чи за конкурсами, а продаж контрольних пакетів рентабельних стратегічних підприємств — на відкритих торгах. Це забезпечить конкурентність та прозорість процесу продажу, який проходитиме без заздалегідь визначених інвестиційних зобов’язань. Нарешті вдалося переломити стереотип мислення, що тільки держава, а не стратегічний інвестор, спроможна визначити розміри і напрямки інвес-тування підприємства.

До участі у приватизації стратегічних підпри-ємств і підприємств-монополістів допускатимуться виключно промислові інвестори (вітчизняні й зарубіжні). За Державною програмою приватизації на 2000—2002 рр. промисловий інвестор повинен відповідати таким вимогам:

• бути зацікавленим у збереженні частки прива-ти-зованого підприємства на ринку відповідної про-дукції (робіт, послуг) не менше, як на три роки;

• виробляти продукцію (виконувати роботи, нада-вати послуги), аналогічну основній продукції (роботам, послугам) підприємства, що привати-зується, або споживати в основному виробниц-тві продукцію (роботи, послуги) такого підпри-ємства чи виробляти продукцію (роботи, послу-ги), яка використовується в основному вироб-ництві підприємства, що приватизується, як основна сировина, чи здійснювати безпо-се-редній контроль на таких підприємствах не менше одного року.

При приватизації стратегічних підприємств і підприємств-монополістів покупцями не можуть виступати фінансові посередники, а також компа-нії, що зареєстровані в офшорних зонах. Ця вимога не є випадковою, адже відомо, що за останні роки значну кількість переможців на конкурсах становили саме офшорні компанії, які направляли фінансові потоки приватизованих підприємств не на інвестування і до бюджету, а на рахунки офшорних банків.

Зважаючи на те, що основні кошти надходи-тимуть саме від приватизації стратегічних об’єктів і підприємств-монополістів, новою програмою приватизації пропонуються дві кардинальні зміни у їх приватизації. Перша виражається в жорсткішому підході до порядку закріплення за державою контрольних пакетів акцій. Сам цей процес стає не кулуарним, а публічним. Необхідні глибокі обгрун-тування доцільності цієї акції, враховуючи пропо-зиції органів, уповноважених управляти державним майном, ФДМ, потенційних покупців, органів прокуратури тощо. Другою істотною зміною є встановлення спрощеного порядку погодження з Антимонопольним комітетом України (АМКУ) придбання пакета акцій, яке відбуватиметься до початку продажу акцій.

Для створення сприятливіших умов для діяльності промислового інвестора передбача-ються принципово нові положення. По-перше, при виконанні ним умов договору купівлі-продажу акцій йому буде надаватись право викупу державної частки, але не раніше, ніж через три роки після купівлі пакета. По-друге, на продаж можуть виставлятись декілька пакетів технологічно взаємопов’язаних підприємств, щоб посилити вплив інвестора на структурну перебу-дову ринку. Передбачаються досить жорсткі санкції за невиконання інвестором своїх зобо-в’язань щодо придбаного пакета акцій. В разі їх невиконання і при погіршенні фінансового стану підприємства акції за рішенням суду підлягають поверненню у державну власність. Забороняється подальше відчуження окремих частин пакета акцій до повного виконання покупцем умов договору купівлі-продажу об’єкта приватизації, а також подальше відчуження приватизованого об’єкта без збереження для нового власника зобов’язань, визначених умовами конкурсу, аукціону чи викупу.

До особливостей нової програми приватизації можна віднести ще два нововведення. Перше пов’язане з новою класифікацією об’єктів прива-тизації за групами. В її основу покладена чисель-ність працівників, а не вартість основних фондів, на яку впливають індексації і переоцінки, пов’язані з інфляцією. До групи А (невеликі об’єкти) відносяться підприємства з чисельністю працю-ючих менше 100 осіб, до групи В (середні і великі підприємства) — чисельність яких перевищує 100 осіб. До групи Г відносяться підприємства-монополісти та ті, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Групи Д, Е, Ж залишаються без зміни. Друге нововведення пов’язане з пільговим продажем акцій трудовому колективу, колишнім працівникам та адміністрації. Всім категоріям акції продаватимуться на суму, що дорівнює 45 неоподаткованим мінімумам доходів громадян (на сьогодні це 765 грн.) за половину їх номінальної вартості. Адміністрація має додаткову пільгу на придбання акцій розміром 5% статутного фонду за половину їх номінальної вартості.

Підсумовуючи порядок приватизації на май-бутні роки, можна додати, що урядом проведена велика робота, щоб високі завдання Державної програми приватизації були виконані. По-перше, значно зменшився перелік підприємств, які не підлягають приватизації. В 1994 р. до його складу входили 6102 підприємства, на 01.01.2000 р. їх лише 1307, крім того виділено понад 300 підприємств, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані Під корпоратизацією розуміється процес перетворення державних підприємств в акціонерні товариства. При цьому 100% акцій залишається в державній власності.. По-друге, урядом затверджені три переліки підприємств, пакети акцій яких будуть розблоковані й виставлені на продаж за новою програмою приватизації. До першого переліку включено 254 найпривабливіші підприємства, серед яких переважають такі, що займають монопольне становище та мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Серед них акції 34 підприємств про-даватимуться за участю радників. До другого переліку входить 859 акціонерних товариств, акції яких розміром не менше 25% статутного фонду будуть виставлені на продаж протягом 2000 р. До третього переліку включено 1013 акціонерних товариств, акції яких до 25% статутного фонду підлягають продажу в 2000 р.

Галузева характеристика найпривабливіших 147 підприємств стратегічних галузей, що прива-тизуватимуться найближчим часом, представлено у табл.4.

Крім того, Державною програмою приватизації передбачені можливості розширення приватиза-ційного поля за рахунок:

• поетапного продажу акцій ВАТ “Укртелеком”;

• подальшого скорочення переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають при-ватизації;

• скорочення кількості ВАТ, пакети акцій яких закріплені у державній власності.

Але, незважаючи на значні зрушення в приватизації в Україні, залишається ціла низка невирішених проблем. На етапі індивідуальної Характеристика підприємств стратегічних галузей, продаж акцій яких заплановано у 2000 р.