Англiйська версiя

д-р філософських наук, головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України,

головний редактор журналу “Соціологія: теорія, методи, маркетинг”

У соціологічних дослідженнях останніх років накопичено багатий матеріал, необхідний для того, щоб розкрити особливості масового сприйняття й оцінки економічних реформ в найважливіших, сутнісних рисах, які відбивають особливості фор-мування відношення до приватизації і підприєм-ництва під впливом об’єктивних соціальних чин-ників, суб’єктивних оцінок рівня життя і соціаль-ного самопочуття населення України. У даній статті, базуючись на результатах багаторічного соціологічного моніторингу, ми акцентували увагу на тих проблемах суспільного сприйняття й оцінки економічних реформ, які потрібно вирішувати сьогодні, щоб у майбутньому ситуація в суспільстві послідовно поліпшувалась не тільки для найбільш пристосованих індивідів, але й для більшості насе-лення України. Необхідні для цього соціоло-гічні дані отримані в репрезентативних для дорослого населення України масових опитуваннях. Ці опитування з 1992 р. щорічно проводяться Інститутом соціології НАН України по програмі, розробленій автором разом із Н.В.Паніною. Вибірку складають 1800 респондентів із кожної області України, Києва й Автономної Республіки Крим (пропорційно чисельності населення); кожна область представлена обласним центром, містом і селом (у відповідних пропорціях) Докладніше про концепцію моніторингу, вибірку й органі-зацію масових опитувань див.: Панiна Н., Головаха Є. Тен-денції розвитку українського суспільства (1994—1998 рр.). Соціологічні показники. — К.: В надзаг.: Інститут соціології НАН України, 1999.. Поряд із моніторинговими даними у статті використо-вуються результати інших досліджень, що прово-дились за участю автора.

Свобода	66.1	36.7
Показник	Властиво економіці
	капіталістичній	соціалістичній
Свобода	66.1	36.7
Нерівність	72.4	62.1
Технічний розвиток	86.1	39.8
Багатство	85.0	29.6
Егоїзм	63.3	59.0
Прибуток	85.8	43.1
Справедливість	38.8	28.1
Дефіцит	15.0	77.9
Гуманізм	41.7	37.4
Прогрес	80.9	36.0
Гноблення	55.2	46.7
Корупція	66.8	71.0
Ефективність	77.2	29.3

Водночас ті ж дослідження показали, що “Україна переходить від тоталітарної системи до демократичної в дуже складних умовах, і її проблеми, пов’язані з політичною культурою, є гострішими порівняно з країнами Східної Європи... на Україні гальмом на шляху до високої політичної культури залишаються соціально-психологічні сте-реотипи псевдосоціалістичного, утопічного харак-теру... Схильність значної частини опитаних на Україні до ідеї передачі підприємств у власність трудових колективів варто оцінити як відторгнення ідеї справжньої (не удаваної) приватизації” Пахомов Ю.Н. Особенности развития политической куль-туры Украины и стран Восточной Европы // Политическая культура населения Украины. — К.: Наукова думка, 1993. — С. 128—129..

У наведеній цитаті розкрито, можливо, головну суперечність масової економічної свідомості в перші роки трансформації радянського суспільства. З одного боку, більшість населення підтримувала стратегічний курс на приватизацію землі, малих і середніх підприємств, проте вони розглядали при-ватизацію переважно як революційний акт соціаль-ної справедливості і не вважали справедливим повернення державної власності колишнім власни-кам і їхнім нащадкам чи продаж її на комерційних аукціонах. У повній відповідності з таким станом масової свідомості в Україні (як і в ряді інших держав СНД) була прийнята стратегія приватизації, розрахована на довге відвикання народу від державної власності.

Перший етап приватизації (1992—1994 рр.), пов’язаний із роздачею персональних ваучерів, народженням трастових кампаній і фінансових пірамід, втратою особистих заощаджень і гіперінф-ляцією, призвів до помітного збільшення нега-тивних оцінок курсу на передачу в приватну власність землі і в меншій мірі позначився на ставленні до приватизації малих і середніх підпри-ємств (див. табл.1, 2, 3).

На перший погляд, масова свідомість витримала шоковий період реформ без драматичних втрат для подальшого розвитку приватизаційного процесу. Тільки стосовно приватизації великих підприємств негативні оцінки переважали над позитивними (але так було й у 1992 р.). Проте реальні втрати, пов’язані із суспільною підтримкою ринкових реформ, виявилися дуже дошкульними в тій сфері, що у перший рік реформ здавалась найблагопо-лучнішою. Мова йде про ставлення до підприєм-ницької діяльності, що бурхливо розвивалась в роки перебудови і до 1992 р. мала підтримку більшості населення при незначній кількості супротивників (табл.4).

Усього трьох років непослідовного і суперечли-вого реформування вистачило для того, щоб питома вага супротивників приватного підприєм-ництва збільшилась (з квітня 1992 по червень 1995) із 14 до 33%. Частка тих, хто підтримував розвиток підприємництва, знизилась не настільки помітно (на 12%), оскільки ряди супротивників поповню-валися багато в чому за рахунок людей, що спочатку не могли визначитись у своєму ставленні до підприємницької діяльності.

Водночас із 1992 по 1994 р., паралельно істотно-му погіршенню ставлення до підприємництва, відбувався не менш істотний приріст голосів на користь роботи на приватного підприємця (табл.5).

Ці тенденції, які на перший погляд взаємо-виключають одна одну, свідчать про те, що емо-ційні і раціонально-прагматичні складові ставлення людей до феномена підприємницької діяльності диференціювалися. І якщо емоційні реакції, пов’я-зані із загальною негативною оцінкою соціальної і життєвої ситуації, частіше стали асоціюватися з приватизацією і підприємництвом як джерелом соціально-економічних змін, то робота на підпри-ємця частіше стала розглядатися з погляду можли-вості поліпшити своє матеріальне становище в динамічнішому, ніж державний, секторі економіки.

Відповідно до таких трудових орієнтацій, за один рік (із червня 1994 по червень 1995) майже вдвічі зросла частка зайнятих у приватному секторі економіки (табл.6).

Саме в цей період масова готовність працювати в приватному секторі почала трансформуватись в кон-кретні форми зайнятості, незважаючи на погір-шення емоційного ставлення до підприємницької діяльності.

У період із 1995 по 1998 р., коли намітилось істотне зростання недержавного сектора в сфері виробництва (в тому числі й великого), ставлення до приватизації змінювалось досить повільно, але загальна тенденція залишалася негативною (табл. 1—3). Але ставлення до підприємництва в цей період практично не змінилось (табл.4). Не зміни-лося й співвідношення голосів з питань бажання чи небажання працювати на приватного підприємця (табл.5). У цей же період поступово скорочувалась частка зайнятих у державному секторі економіки. Проте відбувалось це насамперед за рахунок збільшення питомої ваги незайнятого населення, тоді як зайнятість у приватному секторі в 1998 р. не відрізнялася від показника 1995 (табл.6).

Зрозуміло, що у різні роки групи зайнятих і незайнятих порівнюються в масових опитуваннях за критерієм самоідентифікації. І в цьому випадку важливішими є не стільки абсолютні значення показників зайнятості (самі по собі вельми умовні), скільки динаміка цих показників, що свідчить про те, що все більше людей з тих, хто покинув державний сектор, ідентифікують себе з групою, яка стає дедалі чисельнішою — незайнятими. Це не означає, що всі “нові незайняті” дійсно стають непрацюючими пенсіонерами або утриманцями. Значна частина з них зайнята в тіньовому секторі економіки (індивідуальна трудова діяльність, яка не декларується, участь у кримінальному бізнесі, гастарбайтерство і т.п.)

Соціальні блага	Кількість осіб, які вказали, що даного блага їм не вистачає
	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Здоров’я	48.3	51.8	55.5	56.8	53.4	52.0
Необхідний одяг	48.3	42.9	43.2	46.6	42.7	43.7
Гарне житло	43.2	34.7	37.1	39.4	38.6	35.4
Модний і гарний одяг	48.8	44.3	42.9	48.7	44.2	44,0
Необхідні меблі	42.2	35.5	35.0	37.6	34.5	32,0
Можливість харчуватись у відповідності до своїх смаків	66.4	72.1	71.0	77.2	74.3	72.8

Якщо людина вважає, що вона не може забез-печити собі і своїй сім’ї хоч би прийнятне харчу-вання, то цілком логічно очікувати від неї низьку самооцінку рівня життя сім’ї, оскільки в її розу-мінні середнім може вважатись рівень, при якому структура харчування відповідає бажаній. І все ж таки очевидно, що динаміка самооцінок, подана вище, не узгоджується з тим, що більшість насе-лення продовжує підтримувати приватне підприєм-ництво і приватизацію малих підпри-ємств. Здавало-ся б, реформи суб’єктивно знищили середній клас, до якого ще в 1992 р. зараховувало себе більше половини населення України (у 2000 — менше 20%), проте з величезної кількості тих, що програ-ли, лише деякі принципово змінили свою позицію стосовно основних складових ринкових реформ.

А якщо врахувати, що до початку 2000 р. намітилась тенденція деякого поліпшення став-лення населення до підприємництва і приватизації, то є підстави стверджувати, що економічні ре-форми принесли значній частині населення, поряд із почуттями втрати матері-ального добробуту й аномічної деморалізації Докладніше про ці феномени див.: Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. — К.: Абрис, 1994., реальні позитивні резуль-тати, які впливають і на ставлення до реформ у цілому, і на електоральну поведінку, відповідно до якої в останні роки більшість виборців України усе частіше відкидають політичні сили, орієнтовані на відмову від рин-кових реформ.

Водночас не можна не враховувати і той факт, що в даний час ставлення до ринкових реформ, приватизації і підприємництва в масовій свідомості є трохи гіршим, ніж у перший рік незалежності України. Цей негативний зсув — результат нако-пичення негативних емоційних реакцій, пов’язаних із затяжним періодом недостатньо ефективних соціально-економічних перетворень.

Таким чином, у масовій свідомості за роки незалежності України і здійснення ринкових ре-форм намітився ряд суперечливих тенденцій, виходячи з яких варто оцінювати подальшу перс-пективу реформування економіки, розвиток прива-тизаційних процесів і підприємництва в Україні:

1) істотне погіршення сприйняття більшістю населення свого соціально-економічного статусу;

2) значно менше виражена, хоч у цілому й негативна (у порівнянні з 1992 р.), зміна ставлення до приватизації і підприємництва;

3) деяке поліпшення ставлення до ринкових реформ у період з 1998 по 2000 р.

Які ж з цих тенденцій виявляться визначаль-ними в перспективі і якого роду реакції масової свідомості будуть характерні для нового етапу реформ, пов’язаного з приватизацією на тендерній основі, продажем підприємств на грошових аук-ціонах і ліквідацією державної власності на рані-ше приватизованих підприємствах? Чи варто очі-кувати зростання масових негативних реакцій і готовності населення до соціального протесту, чи в суспільній думці до цього часу вже сформу-валася достатньо стійка основа для позитивного сприйняття й оцінки процесів поглиблення рин-кових реформ, заснованих на новій приватиза-ційній стратегії?

Відповідь на ці запитання багато в чому залежить від того, які чинники формування масового ставлення до економічних реформ є визначальними в сучасній соціально-економічній ситуації. Серед такого роду чинників мають значення насамперед матеріальні умови і рівень життя населення — чи більшість населення об’єктивно опинилась у програші в результаті краху соціалістичної економіки, чи цей програш має переважно суб’єктивний характер як при-родна реакція людей на руйнації традиційного соціального порядку?

Варто визнати, що практично загальновизнаним стало твердження про катастрофічне зниження рівня життя населення в роки перебудови і незалежного існування пострадянських держав (у тому числі й України). На користь цього твердження приводяться два основних аргументи: офіційні дані про прибутки населення, що у середньому не перевищують кількох десятків доларів, а також дані масових опитувань, від-повідно до яких прибутки виходять ще нижчими, ніж в офіційній статистиці, а переважна більшість опитаних відносять себе до категорії малозабез-печених. Якби ситуація була дійсно настільки катастрофічною, то перспективу поглиблення ринкових реформ варто було б зв’язувати з наростанням негативізму і протестних настроїв. Проте цього не сталося в останні роки і не буде в доступній для огляду перспективі. Основна причина, як буде показано нижче, пов’язана з тим, що більшість населення України останніми роками по ряду істотних показників матеріального стану живе краще, ніж в останні роки “застійного добро-буту”, а, отже, не зацікавлена в згортанні ринкових реформ, незважаючи на істотне погіршення психологічного стану в умовах надто затягнутого перехідного періоду розвитку суспільства і соці-ально-економічної нестабільності.

На перший погляд це навряд чи можливо, незважаючи на героїчні зусилля урядових чинов-ників, що наповнюють споживчу корзинку серед-ньостатистичного українця такою кількістю про-дуктів, товарів і послуг, яка відповідає мі-ні-мальним потребам людей у часи військового комунізму (1918—1921 рр.). Але зараз інші часи, і українці порівнюють теперішню свою споживчу корзинку насамперед із тією, що була в них у часи ностальгічно милого “розвинутого соціа-лізму”. І коли соціологи запитують людей про те, як вони оцінюють рівень життя останніх років у порів-нянні з тим, що був у доперебудовчому мину-лому, відповіді одержують невтішні. З рід-кісною для соціологічної науки усталеністю виявляється та сама тенденція: з кожним роком оцінки рівня життя стають все нижчими, а настрої щодо можливості задовольняти матері-альні потреби — все песимістичнішими.

За даними нашого моніторингу, щороку (почи-наючи з опитуванння, проведеного в 1994 р.) близько половини громадян України підтверд-жують, що матеріальний стан їхньої сім’ї значно погіршився, 20—25% — що трохи погіршився, 18—22% — що залишився тим же, і тільки 5—7% відзначають поліпшення. Навіть молодь у віці до 30 років, що не так дорожить “соціалістичними завоюваннями”, як старші покоління, відповідаючи на запитання по загальноукраїнській вибірці “що особисто вам дав перехід до ринкової економіки?”, частіше всього згадує такі результати реформ, як “втрата соціальних гарантій і допомоги” (40%), 36% опитаних відзначають “падіння життєвого рівня”, 29% — “перспективу стати безробітним”. При цьому не дуже часто згадуються “можливість заробляти без обмежень” (24%) і “свобода для підприємництва” (24%) Сучасна політична ситуація в оцінці громадської думки (за матеріалами соціологічних досліджень). Випуск 11. — К.: В надзаг.: Адміністрація Президента України. — 1998. — С.11..

Напрошується невтішний висновок про те, що “перебудова” і незалежність завдали нищівного удару по економічному становищу народу Ук-раїни, перетворивши більшість людей у зли-денних і малозабезпечених, причому близько двох третин населення відносять себе саме до категорії малозабезпечених.

Залишається тільки з’ясувати, відкіля беруться в містах настільки бідної країни автомобільні проб-ки, де знаходять покупців численні магазини і кіоски з дорогими товарами і кому зубожілі колгоспники продають продукти по дуже високих цінах. Очевидно, існують якісь додаткові джерела, що компенсують злидарські зарплати, пенсії, стипендії та допомоги. Про це свідчать і деякі соціологічні дослідження. Обстеження домогоспо-дарств України по загальнонаціональній вибірці, проведене Київським міжнародним інститутом соціології ще в 1995 р. показало, що в щоденниках прибутків і витрат сімей спостерігається істотна розбіжність: витрати майже вдвічі перевищували прибутки Доходи та витрати домогосподарств України. Лiто 1995 р. (Iнформацiя про вибiркове оцiночне обстеження). — К.: В надзаг.: Київський мiжнародий iнститут соцiологiї. — 1996.. Проте і ця розбіжність мало що пояс-нює, оскільки суми, якими оперували опитувані у своїх щоденниках, не перевищували в середньому декілька десятків доларів на місяць, що для переважної більшості сімей практично виключало можливість підтримувати більш-менш пристойне існування.

Слід визнати, що такі показники, як середньо-місячна заробітна плата або прибуток сім’ї, розра-хований по самооцінках українців, у даний час здаються абсолютно непридатними для об’єктивної оцінки, і насамперед тому, що основні засоби одержання прибутку у теперішній економічній ситуації пов’язані з джерелами, що не прийнято афішувати у зв’язку з їх переважно тіньовою природою. Скільки грошей набігає громадянам України з тіньового сектора, не знає ніхто, але більшість експертів схильні вважати, що тіньовий сектор принаймні не поступається “сонячному”, якщо не перевершує його значною мірою. Тому не можна всерйоз сприймати ні декларації про прибутки більшості вітчизняних підприємців, ні средньодушові прибутки більшості громадян, розраховані ними в анкетних опитуваннях і щоден-никових дослідженнях.

На наш погляд, надійнішим є аналіз матері-ального становища сім’ї по такому показнику, як доступність необхідних для цивілізованого побуту предметів тривалого користування і комунальних зручностей, наявність яких у сім’ї може свідчити про певний рівень добробуту. З огляду на те, що в 1981—1982 рр. соціологи України провели репре-зентативні опитування населення Києва й України (у рамках всесоюзного дослідження “Спосіб життя радянської людини”, здійсненого Інститутом соціо-логічних досліджень АН СРСР і Інститутом філо-софії АН УРСР), у нас є можливість зіставити деякі показники матеріальної забезпеченості сімей в останні роки “розвинутого соціалізму” і перші роки незалежності України (табл.9).

Як бачимо, у порівнянні з 1982 р. у декілька разів збільшилася частка власників садових ділянок і дач. Вдвічі більше стало і власників легкових автомобілів. Більше стало в населення холодиль-ників, кольорових телевізорів, пральних і швейних машин, що складають основу сучасного цивілі-зованого побуту. Поліпшилися й умови для духов-ного розвитку, оскільки значно зросла частка сімей, що мають домашню бібліотеку, відео- і стерео-апаратуру. Отже, по ряду важливих показників матеріальної забезпеченості сучасна сім’я живе краще, ніж в останні роки “розвинутого соціа-лізму”. Більш того, якщо в ностальгічно сприйма-ному минулому основні комунальні зручності мали лише близько 40% сімей, то в останні роки умови для цивілізованого побуту має більшість населення України.

Зрозуміло, можна припустити, що всі ці блага були накопичені ще в часи соціалізму, а в останні роки люди змушені жити “старим багажем”, остаточний знос якого призведе до поступового зникнення благ цивілізації і повернення до часів, коли телевізор, холодильник і пральна машина були предметами розкоші, недоступними для переважної більшості населення. Така точка зору викладена, наприклад, у статті, присвяченій вивченню рівня життя населення в Одеській області Чапская И. Имущественное положение граждан в транс-формирующемся обществе // Социология: теория, методы, маркетинг. — 1999. — №3. — С. 63—75.. Автор наводить дані статистики, які свідчать, що пік дорогих покупок прийшовся на 1990—1991 рр., а потім люди купували все менше і менше. До того ж середній термін експлуатації автомобілів і побутової техніки до 1995 р. становив у середньому 12—15 років. Але той факт, що офіційна статистика продажів свідчить про різке скорочення купівель автомобілів, тоді як на вулицях їх стає усе більше, дозволяє ще раз поставити під сумнів адекватність офіційних статистичних даних. За офіційною статистикою, і зарплати в більшості населення злидарські, і дорогих купівель дуже мало. Але якщо усе було куплено в роки “розвинутого соціалізму” і перебудови, то важко зрозуміти, чому з 1994 по 2000 р. автомобілів, телевізорів, холодильників, стерео- і відеоапаратури менше не стало (при тому, що знос придбаного раніше повинний був досягти критичних термінів експлуатації у середньому за 17—22 роки).

В 2000 р. стало менше садових ділянок, швейних машин, спорядження для туризму, полю-вання і рибної ловлі. Тобто люди продовжують активно одержувати все, що необхідно для цілей споживання і втрачають те, що могло б принести додатковий прибуток (робота на садовій ділянці, пошив одягу, полювання і рибна ловля). Можливо, більше стає людей, що не потребують таких прибутків. Якщо так, то не виключено, що остан-німи роками населення України зробило невелич-кий, але важливий крок в напрямку від домінанти виживання за рахунок натурального господарства до перспективи побудови “споживацького суспіль-ства”. Правда, цій перспективі явно не відповідає зменшення частки тих, хто має особисті бібліотеки і модний одяг. Але в цьому виявляється загальна тенденція кризового розвитку суспільства — в такі часи і у держави, і у більшості громадян немає ні грошей ні бажання витрачати гроші на культурно-естетичну складову в громадському й індивіду-альному житті. Основні сили й засоби йдуть на задоволення матеріальних потреб і облаштування побуту. Тому у відновленні витрачених сил українці все більше віддають перевагу пасивному дозвіллю. Як показують дані соціологічного моні-торингу в структурі повсякденних занять послі-довно знижується частка активних форм відпочин-ку, які потребують матеріальних витрат (відвідини театрів, кіно, концертів, заняття спор-том, туриз-мом і т.п.) і відповідно зростає питома вага пасивних форм дозвілля (перегляд телепе-редач, відпочинок лежачи і нічого не роблячи і т.п.).

Звідси й прагнення вкладати гроші в дорогі предмети довгострокового користування. Достат-ньо один раз зважитись на купівлю гарного телеві-зора і зручної канапи — і захоплююче пасивне дозвілля забезпечено на багато років. Ера первіс-ного нагромадження капіталу торкнулася не тільки активних діячів “дикого ринку”, але й значної частини рядових громадян, які накопичують умови для цивілізованого побуту, що відповідатимуть райдужним перспективам роз-витку України, на-мальованими в довгострокових президентських і урядових програмах.

Зрозуміло, може виникнути резонне запитання: чи не судилась тенденція істотного поліпшення побутових умов життя української сім’ї лише жителям столиці і великих міст, де зосереджена левина частка фінансів, підприємницьких структур і різноманітної ділової активності? Можливо, у невеличких містах і селах люди дійсно стали жити менш цивілізовано, ніж у роки “застою”? При-наймні саме таку точку зору нерідко дово-диться чути в дискусіях про рівень життя.

Розглянемо в зв’язку з цим дані опитувань 1981—2000 рр. про наявність деяких дорогих предметів побутового призначення в сім’ях, що мешкають у різноманітних типах поселень у порівнянні з Україною і Києвом початку 80-х (табл.10).

Відповідь на запитання: що з перерахованого нижче має Ваша сім’я?	1982	1994	2000
	n=5000	n=1807	n=1810
Дача, садова ділянка	12.9	43.2	38.2
Легковий автомобіль	9.8	19.9	20.2
Кольоровий телевізор	12.9	64.7	71.9
Модний одяг	19.1	25.1	12.2
Бібліотека (більше 100 книг)	8.7	30.7	21.8
Холодильник	64.2	91.6	91.1
Пральна машина	61.0	77.5	74.5
Швейна машина	46.0	57.5	50.5
Стерео- і відеоапаратура	10.2	9.9	17.5
Магнітофон, програвач, радіоприймач	53.6	58.4	59.1
Спортивне, туристське, мисливське, рибальське спорядження	18.4	17.9	12.0
Холодна вода	57.8	79.2	78.3
Гаряча вода	24.0	56.2	58.3
Центральне опалення	33.5	63.7	64.9

Отже дані порівняльного дослідження забезпе-ченості населення України умовами, необхідними для цивілізованого побуту, свідчать про те, що період ринкових реформ приніс більшості насе-лення певні матеріальні блага, наявність яких багато в чому виз-начає стабільність вибору громадянами України демо-кратичного політичного устрою і вільної економіки.

Про те, що такого роду стереотипи домінували в масовій економічній свідомості, свідчило репрезен-тативне для дорослого населення України опиту-вання, проведене у листопаді 1991 р. Інститутом соціології НАН України (опитано 1752 чоловік у всіх областях України). З цього дослідження вияви-лося, що обмежувальний ідеал розподілу матері-альних благ широко поширений у масовій свідо-мості. Так, необхідність існування великої різниці в прибутках припускали лише 24% опитаних, невеличку різницю — 55%, виключали можливість диференціації прибутків 13%. Проте варто було інакше сформулювати запитання, замінивши по-няття “дохід” поняттям “зарплата”, і частка при-хильників обмежень зарплати виявилась дуже незначною — 20%, в той час як за зняття всіх обмежень висловились 3/4 опитаних. Парадокс? Безумовно, але тільки з погляду людини, що має достатній рівень економічної культури демократич-ного суспільства, для якої будь-який прибуток із законного джерела є мірою трудового внеску, а його розмір не регламентується ні общинними забобонами, ні ідеологічними догмами.

Іншою є економічна культура у особистості, сформованої в системі державно-монополістичної економіки, коли єдине легальне джерело прибутку — це заробітна плата, одержана від держави. І вже якщо “благодійник” розщедрився, слід скориста-тись моментом і одержати усе, що можливо. Так, власне, і сталося в результаті економічних експе-риментів перших років перебудови, коли були зняті деякі обмеження на фонд заробітної плати, і споживчий ринок обвалився під тягарем нічим не забезпечених державних мільярдів.

Зрозуміло, економічні перетворення не пройшли безслідно для економічної культури суспільства, і ставлення до прибутку, отриманого в сфері приватного підприємництва, останніми роками істотно змінилось. Про це говорять дані всеукра-їнського опитування, проведеного Фондом “Демо-кратичні ініціативи” в квітні 1998 р.: 73.8% рес-пондентів були згодні з тим, що “система, побудо-вана на прибутку, вчить людей цінувати напружену роботу й індивідуальні здібності”; 49,6% погодили-ся з тим, що “коли підприємницьким колам дозволено “робити” стільки грошей, скільки вони можуть, то поступово ростуть прибутки всіх і кожного” Політичний портрет України. — 1998. — №21. — С.89..

Отже, в даний час уже близько половини населення не вважає прибуток підприємця чимось украденим у суспільства і рядових громадян. Проте існує й інша половина, для якої справедливішим є твердження про те, що “коли підприємницьким колам дозволено “робити” стільки грошей, скільки вони можуть, то прибутки робітників і бідних людей знижуються”. Отже, дотепер спостерігається своєрідне роздвоєння економічної свідомості насе-лення України стосовно ролі підприємництва і підприємців в економічному житті країни. Такою ж є й індивідуальна економічна свідомість, що характеризується вираженою амбівалентністю — одночасним прийняттям поглядів, думок і орієнта-цій щодо економічного життя країни й перспективи її подальшого розвитку, які взаємно виключають одне одного.

Яскравим прикладом амбівалентності соціаль-но-економічних орієнтацій є негативне ставлення до приватизації і підприємництва у певного відсотка осіб, що самі хотіли б мати у власності виробничі підприємства, ресторани або магазини Каревіна О. Економічні інтереси та соціально-економічні орієнтації населення України на етапі переходу до нового соціально-економічного устрою // Соціологія: теорія; методи; маркетинг. — 1998. — №4–5. — №.176—185..

При всій амбівалентності ставлення частини населення України до підприємництва і привати-зації, при широкій поширеності стереотипів патер-налізму і зрівняльності, найважливішим чинником, що вказує на необхідність приватизації і обгрунто-ваність її соціальних передумов, є наявність дуже численного прошарку людей, що хотіли б стати власниками підприємств у сфері виробництва й обслуговування. Вже в 1994 р., за даними всеукра-їнського опитування Фонду “Демократичні ініці-ативи”, хотіли мати у власності житло 86%, землю (із правом купівлі й продажу) — 64, малі й середні підприємства — 26, магазини й ресторани — 18, великі підприємства — 12%. Потенційних власників в Україні виявилося напрочуд багато. Це вказувало на те, що при реалізації стратегії прива-тизації можна було розраховувати на зацікавлене ставлення до придбання малих і середніх підпри-ємств із боку значної частини населення. Зрозу-міло, навряд чи варто було розраховувати, що потенційні власники в масовому порядку почали б купувати на аукціонах підприємства в сфері вироб-ництва й обслуговування.

Для реалізації схильності до підприємництва недостатньо одного бажання, потрібний старто-вий капітал і підприємницькі здібності. Проте зробив-ши з самого початку ставку на пріоритет трудових колективів у приватизації підприємств і не забез-печивши створення системи кредитуван-ня і законо-давчої підтримки потенційних покуп-ців, держава не так уникла сутички з протидією приватизації з боку консервативно налаштованої частини населен-ня, як посприяла зменшенню частини прихильників приватизації і ринкових реформ. Десятилітній дос-від вивчення масової економічної свідомості дозво-ляє висловити пе-реконання в тому, що на самому початку дер-жавними реформаторами була допущена перео-цінка потенціалу соціальної резистентності тієї (дійсно, найчисленнішої) частини населення, що була під впливом соціалістичних стереотипів і мала в цілому амбівалентне ставлення до прива-ти-зації і ліберальних перетворень в економіці.

Безумовно, стійких прихильників капіталізму в Україні було в перші роки реформ і зараз є не так уже й багато. Їх навіть менше, ніж переконаних прихильників ідеї повернення в соціалістичне минуле. Про це свідчать дані моніторингу, здійсне-ного Інститутом соціології НАН України з 1994 по 2000 р. (табл.11).

Саме тому протестний потенціал залишається переважно декларативним, виявляється у формі масового невдоволення результатами реформа, але не виплескується в руйнівних формах, до яких варто віднести не тільки вуличні безпорядки, але і таку форму деструктивного соціального протесту, як відмова від демократії і ринкових реформ за допомогою цілком законної передачі влади в країні комуністам у результаті демократичних виборів.

І той факт, що при всьому невдоволенні наслідками реформ, при всьому багаторічному песимізмі і недовірі до влади більшість населення не голосує за реставрацію комуністичного режиму — неабияке свідчення того, що масова амбіва-лентність у перехідному соціумі не є настільки серйозною загрозою для збереження порядку і стабільності в суспільстві, щоб штучно стримувати й обмежувати ринкові реформи.

Зрозуміло, багато що з того, що з’ясувалося нині, у перші роки реформ не було перевірено практикою, і обережність, виявлена на першому етапі приватизації була значною мірою виправда-ною, оскільки передбачити всі наслідки рішучої лібералізації економіки було навряд чи можливо. Водночас, поряд із поширеністю стереотипів масової свідомості, було чимало й об’єктивних перешкод для реалізації радикальної програми приватизації, які були визначені в згаданій роботі О.Пасхавера: панування старої радянської бюро-кратії в нових владних структурах, незначний полі-тичний і економічний вплив нового приватного капіталу, економічне панування директорів вели-ких державних підприємств у виробничому секторі.

Нині роль цих об’єктивних чинників у обмежен-ні форм, темпів і масштабів приватизації не є настільки великою, як на старті реформ. Приватний капітал став конкурентоздатнішим, а у владних структурах стара бюрократія багато в чому змуше-на була потіснитися, поступившись рядом ключо-вих позицій в економіці молодим прихильникам реформ. І лише масова свідомість по ряду важли-вих аспектів ставлення до економічних реформ стала менш “проринковою”, ніж у минулому. Вище були подані дані соціологічного моніторингу, що свідчать про зменшення числа прихильників прива-тизації землі і великих підприємств (табл. 1, 3). Не в кращу (для перспективи ринкових перетворень) сторону змінилося не тільки ставлення до основних складових ринкової реформи, але і розу-міння суті низки принципових аспектів реформування.

Такі зміни були виявлені в дослідженні Фон-ду “Демократичні ініціативи”, присвяченому особливостям формування економічної культу-ри населення України. У рамках даного про-екту було проведено два репрезентативних для дорослого населен-ня України опитування (обсяг вибірки — 1200 респондентів) з інтерва-лом 4 роки — у лютому 1996 і квітні 2000 р. У табл.12 подані відповіді на запитання про те, що саме повинні, на думку респондентів, містити в собі економічні реформи.

Точка зору щодо результату реформ*	Кількість осіб, згоднихіз тим, що така точка зору відбиває зміст економічних реформ, %
	1996	2000
Підвищення життєвого рівня більшості населення	53.0	65.4
Посилення дисципліни на підприємствах усіх форм власності	35.7	28.1
Впровадження принципів справедливості в оплату праці: рівна плата за рівну роботу, незалежно від форми власності й місця роботи	30.9	38.2
Реформа податкової системи	21.8	29.4
Широкомасштабна приватизація (підприємств, землі, житла і т.п.)	14.6	7.8
Максимальний розвиток конкуренції на ринку товарів і праці	11.6	11.5
Збільшення державної допомоги тим підприємствам, яким важко вижити в нових умовах	10.0	26.2
Розвиток банківської системи	5.5	4.0
Розвиток ринкової інфраструктури (бірж, інвестиційних фондів і т.п.)	5.5	4.6
Банкрутство нерентабельних підприємств	4.5	3.4
Не знаю	16.3	10.8

Судячи з поданих даних, розуміння громадя-нами України суті й змісту економічних реформ у 1996 р. зводилося насамперед до прагматичного аспекту, пов’язаного з підвищенням рівня життя більшості населення: є підвищення — є і реформи, немає — значить і реформ немає. Ця позиція, при всій “меркантильності”, характеризує наявність у більшості населення здорового глузду, якого, можливо, не вистачало реформаторам, що протягом тривалого часу припустили зниження рівня життя. Проте наступні за частотою вибору респондентами позиції відбивають стереотипи соціалістичного минулого: “посилення дисципліни”, “соціальна справедливість як рівність в оплаті за рівну працю, незалежно від форми власності і місця роботи” (принцип, що навіть при соціалізмі не був реалізований). І лише наприкінці списку точок зору, які, на думку опитаних, повинні становити зміст ринкових реформ, знаходились: “розвиток банківської системи”, “розвиток ринкової інфра-структури”, а також “банкрутство нерентабельних підприємств”. У 2000 р. ці найменш популярні (хоча і вкрай важливі для розвитку ринкової економіки) точки зору респонденти висловлювали ще рідше, ніж у 1996. Але значно частіше стали включатись в зміст економічних реформ такі антиринкові заходи, як “збільшення державної допомоги тим підприємствам, яким важко вижити в нових умовах” і “впровадження принципів спра-ведливості в оплату праці: рівна плата за рівну роботу, незалежно від форми власності і місця роботи”. І хоч в опитуванні 2000 р. громадяни України менше уваги приділили “посиленню дисципліни” (і більше — “реформі податкової системи”), у цілому економічні реформи стали частіше, ніж у 1996 р., асоціюватись в масовій свідомості з поверненням до соціалістичних засобів господарювання.

Отже, економічні перетворення останніх років не сприяли появі важливих позитивних змін у формуванні нової економічної культури, коли економічні стереотипи минулого були б витиснуті стійкими орієнтаціями на ринкову економіку. При цьому важливо відзначити, що деякі позитивні зміни все ж почали з’являтись в такій складовій економічної культури, як поінформованість про основні принципи ринкової економіки. Якщо в 1996 р. близько 40% опитаних відзначили, що вони не мають ні найменшого уявлення про ці принци-пи, то в 2000 р. про свою повну необізнаність повідомили лише близько третини респондентів. Ця зміна не є настільки значною, щоб констатувати істотні позитивні зміни в розвитку економічної культури населення. Крім того, не виключено, що поінформованість про реформи більше пов’язана з помилками, ніж з істиною. Очевидно одне — чим більше в країні буде людей, що вважають себе поінформованими про ринкові реформи, тим поши-ренішим буде позитивне ставлення до найважли-віших складових ринкових реформ. Про це свідчать дані опитування 2000 р., подані в табл.13, у якій серед інших чинників формування ставлення до підприємництва виділений і чинник поінформова-ності про принципи ринкової економіки.

Чинники відношення до підприємництва	Ставлення до підприємництва
	Позитивне	Невизначене	Негативне
Поінформованість про основні принципи ринкової економіки
Достатньо інформований	85.5	9.4	5.1
Маю приблизне уявлення	60.7	24.4	14.9
Зовсім не інформований	37.4	31.7	30.9
Вік
До 30 років	74.6	17.4	7.9
30—54	61.2	24.7	14.2
55 років і більше	32.5	32.0	35.5
Освіта
Початкова і неповна середня	38.8	29.8	31.4
Середня	64.0
Середня спеціальна	62.5	24.5	13.0
Незакінчена вища і вища	73.5	20.5	6.0
Тип поселення
Київ	65.0	30.0	5.0
Інше місто	58.8	23.6	17.5
Село	48.9	25.1	19.1
Регіон
Захід	61.4	26.3	12.4
Центр	49.4	25.3	25.3
Південь	55.8	25.1	19.1
Схід	54.2	23.9	22.0
Можливість додатково заробляти
Так, стільки, щоб забезпечити нормальне життя	85.2	3.7	11.1
Так, але не стільки, щоб забезпечити нормальне життя	68.3	20.9	10.8
Немає	51.6	26.6	21.7
Виїзд за кордон для поповнення сімейного бюджету
Постійно	81.8	12.1	6.1
Іноді	69.2	21.9	8.9
Не має можливості	53.0	26.0	21.0

Серед соціально-демографічних чинників став-лення до підприємництва найзначнішим є вік, далі йдуть: освіта, тип поселення, регіон. Висновок очевидний: ставлення до підприємництва (а також до приватизації і ринкових реформ у цілому) тим краще, чим молодшими є люди, чим вищим є їхній рівень освіти і чим більшим є населений пункт, у якому вони живуть. У регіональному аспекті також спостерігається деяка диференціація ставлення до підприємництва: найбільше прихильників підпри-ємництва і ринкових реформ є у західному регіоні і найменше — у центральному.

Дуже важливим чинником є індивідуальна тру-дова активність. Чим більшими є можливості лю-дей додатково заробляти, тим частіше вони вис-ловлюють позитивне ставлення до приватизації. А це означає, що однією з вирішальних умов поліп-шення ставлення до ринкових реформ у масовій свідомості є створення додаткових робочих місць, займаючи які люди могли б повною мірою реалізувати свій трудовий потенціал і, відповідно, підвищити рівень життя своєї сім’ї.

Водночас в Україні без великих соціальних потрясінь вдалося роздержавити значну частину власності, створити передумови для розвитку при-ватного підприємництва і забезпечити підтримку стратегічного курсу продовження ринкових реформ більшістю електорату.

Отже, на початок третього тисячоліття стано-вище України з погляду результатів і перспектив економічного реформування не може бути оцінене однозначно негативно або позитивно. Адекватною характеристикою цього стану є суперечливість результатів реформ і невизначеність перспективи подальшого реформування. На відміну від держав Центральної і Східної Європи, що покинули “соціалістичний табір” в атмосфері внутрішньо-політичної консолідації суспільства і домінуючої антикомуністичної орієнтації, Україна вступила на шлях радикальних ринкових реформ багато в чому випадково, під тиском зовнішніх обставин, тоді як більшість владних політичних і економічних еліт були представниками провінційної радянської бюрократії, готовими декларативно прийняти нову ідеологію і нові ринкові гасла, але не підготов-леними до їх практичної реалізації. Такою ж, як елітарна, виявилась і масова свідомість, у якій соціалістичні стереотипи примхливо уживались із вірою в чудодійну силу одного тільки бажання прилучитися до економічного чуда, створеного на Заході. Сьогодні в чудо не вірить ніхто. Часи ілюзій і наївного чекання “капіталістичної манни” пішли в минуле і навряд чи повернуться. Очевидно, що Україна має пройти довгий шлях прилучення до співтовариства розвинутих капіталістичних держав і на цьому шляху вирішувати, можливо, головну задачу економічного реформування: створення в суспільстві атмосфери довіри до нових економіч-них інститутів і соціальних прошарків, що виникли останніми роками, але не набули ще необхідного для успіху реформ суспільного статусу, престижу й авторитету. Мова йде про приватний сектор економіки, про підприємництво і підприємців, про нову фінансову систему, про форми і механізми приватизації.

Серед чинників, що визначають у цілому оптимістичну перспективу поглиблення ринкових реформ і здійснення нового етапу приватизації, слід насамперед виділити в останні два роки тенденцію зростання суспільної підтримки підпри-ємництва і зменшення протестних настроїв, пов’язаних із небажанням терпіти реальну соці-ально-економічну ситуацію. Істотним чинни-ком підтримки ринкових реформ є й те, що оснащеність побуту “середньостатистичного укра-їнця” благами сучасної цивілізації сьогодні є значно вищою, ніж у соціалістичному минулому. Причому цей висновок стосується не тільки жителів столиці й великих міст, але й населення, що мешкає в невеличких містах і почасти в сільській місцевості. Іншими словами, більшість населення України об’єктивно не зацікавлена в тому, щоб у суспільстві й еко-номіці намітилися поворотні тенденції або взяли гору політичні сили, зацікавлені в економічному хаосі й анархії.

Водночас постійне почуття недостачі матері-альних і соціальних благ, характерне для більшості рядових громадян, призводить до поступового розмивання демократичної і ринкової домінанти масової свідомості. Меншою мірою це почуття властиве молоді і соціально найактивнішій частині населення — кваліфікованим робітникам, фахівцям із вищою освітою, робітникам, зайнятим у приватному секторі економіки, жителям великих міст. Але навіть серед цих категорій населення досить поширені стереотипи минулого, що пере-шкоджають звільненню й розвиткові потенціалу вільного економічного суспільства.

До числа таких стереотипів масової економічної свідомості можна віднести:

• зрівняльний ідеал споживання матеріальних благ, що припускає лише незначну різницю в рівнях і якості споживання;
• уявлення про кримінальну природу підприєм-ницької діяльності й експлуататорську природу підприємців;
• покладання всієї повноти відповідальності за матеріальний добробут людини, незалежно від її власної економічної активності, на державу й офіційну систему соціального захисту населення;
• “державне економічне мислення” — почуття особистої відповідальності за державну влас-ність що виражається в підтримці курсу на відмову від реальної приватизації землі і великих підприємств;
• розуміння економічної реформи в категоріях ад-міністративного регулювання економіки (зміц-нення трудової дисципліни, боротьба з тіньовою економікою, спекуляцією і корупцією, централі-зоване зниження цін і т.п.).
  Поряд із консервативними поглядами й уста-новками, що стримують економічні реформи, у масовій свідомості наявні й паростки нового економічного мислення (причому у деяких катего-рій населення це мислення вже визначає й економічну активність, і політичну позицію біль-шості їхніх представників). Серед найважливіших суб’єктивних чинників розвитку нових еконо-мічних відносин особливої уваги заслуговує фено-мен бурхливого розвитку індивідуальної еконо-мічної ініціативи, пов’язаний з участю широких прошарків населення в підприємницькій діяльності, яка забезпечує прожитковий мінімум для більшості населення в умовах, коли державної зарплати, пенсій і стипендій нерідко не вистачає навіть на фізичне виживання.

  Причому найбільшою мірою в малий бізнес втягнута молодь, більшість якої, на відміну від старших поколінь, схвально сприймає ідею оста-точної відмови від соціалістичного патерналізму і переходу до економіки, заснованої на приватній власності. Саме ця обставина визначає в цілому оптимістичну оцінку довгострокової перспективи впровадження в Україні ринкової економіки.

  Але щоб ця перспектива, подібно лінії обрію, не відсувалася разом із суспільством, що рухається до неї, інноваційні процеси в економіці і масовій економічній свідомості повинні мати реальну під-тримку держави й інститутів громадянського сус-пільства. І насамперед законодавчої та інформа-ційної підтримки потребує прошарок населення, зайнятий новими формами економічної активності, — середні й дрібні підприємці. Суспільство має послідовно йти до остаточного прийняття простої, але дуже важливої ідеї, що туго приживається в масовій свідомості: всяка країна живе тим краще, чим краще в ній себе почувають підприємці та їхній бізнес. Від того, наскільки ця ідея опанує масами, залежить не тільки підприємництво в Україні, але й майбутній політичний та еконо-мічний образ країни, перспектива її виходу з теперішньої соціально-економічної кризи.

  Хоча стосовно подальшого розвитку підприєм-ництва в суспільній думці усе ще зберігається пере-вага схвальних голосів над критичними, ця перевага виглядає не настільки тривкою, щоб підприємництво могло вже зараз виконувати консолідуючу соціальну функцію в українському суспільстві й економіці. В даний час довіра населення до підприємців і керів-ників державних підприємств знаходиться приблизно на одному, вельми низькому рівні. Незважаючи на низький рівень довіри до підприємців, останніми роками зросла готовність працювати на приватного підпри-ємця, і в даний час більшість населення так або інакше виявляє готовність працювати в приват-ному секторі економіки.

  Водночас соціологічний моніторинг останніх років виявляє, що в людей, зайнятих у недержав-ному секторі економіки, рівень соціального само-почуття залишається на стабільно низькому рівні. Ці дані є одним із показників стагнації в розвитку приватного сектора економіки. Значно гіршою є ситуація в державному секторі, зайнятість у якому для більшості людей пов’язана з послідовним зниженням рівня соціального самопочуття Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994—1999 рр.). Інформаційно-аналітичні матеріали. — К.: В надзаг.: ІС НАНУ. — 1999. — С.185—231..

  Слід відзначити і обнадійливу тенденцію зрос-тання зацікавленості людей в одержанні можли-востей, пов’язаних з ефективною працею і додатко-вим заробітком. Зміна настроїв в останні роки є досить значною і може свідчити про те, що пасивне очікування кращих часів починає поступово замінуватись орієнтацією на їх активне набли-ження. Зрозуміло, для цього мало індивідуальної трудової ініціативи, потрібні й рішучі кроки на макроекономічному рівні, що залежить насамперед від політики уряду.

  У зв’язку з цим очевидно, що на загально-державному рівні необхідно прийняти ряд принци-пових рішень стосовно питання соціально-еконо-мічної політики й організації політичного життя суспільства. Подолання масової незадоволеності становищем у суспільстві пов’язане насамперед з економічними чинниками, що визначають рівень життя населення. З огляду на сучасний стан масової економічної свідомості, недостатньо підго-товленої до остаточної відмови від державного патерналізму в організації економічного життя країни, основні зусилля повинні бути спрямовані на подолання патерналістських стереотипів масової свідомості.

  Поряд з основною стратегією економічних пере-творень для переорієнтування масової економічної свідомості із залишкових патерналістських очіку-вань на домінанту економічної ініціативи необхід-на система економічної просвіти, яка сприяла б послідовній “приватизації свідомості” — усвідом-ленню індивідом пріоритету приватного економіч-ного інтересу над інтересами державної бюрокра-тичної машини.

  Що стосується найближчої перспективи поглиб-лення ринкових реформ на основі аукціонної приватизації підприємств і скорочення частки державної власності в раніше приватизованих підприємствах, то досвід вивчення стану масової свідомості, накопичений у соціологічних дослід-женнях останнього десятиліття, свідчить про те, що ці рішучі кроки можуть призвести до деякого зростання негативних емоційних реакцій, яке відбувалось щоразу, коли починався новий етап ринкового реформування. Такі сплески фіксу-валися в 1995 і 1998 рр. З погляду реакцій масової свідомості цілком можливо, що й 2001 р. виявиться менш благополучним, ніж попередній. Проте ці реакції не варто сприймати як поворотний момент у ставленні населення до реформ. Якщо новий етап приватизації виявиться успіш-ним, у наступні роки намітиться істотне зростання частки пози-тивних оцінок еконо-мічного становища країни і поліп-шення став-лення населення до економічної по-літики держави. Якщо ж у 2001 р. збережеться позитивна тенденція в оцінці реформ, що на-мітилася, це буде означати, що Україна фактично подолала період кризового економічного розвитку і зробила вирішальний крок на шляху до стійкого економічного зростання і підвищення рівня життя населення.

   

  ---